Караїмська громада в Луцьку в останній третині XVIII століття
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Місто Луцьк як центр Волинського воєводства упродовж XVIII ст. відзначалося особливим національним колоритом. У ньому мешкали різні національні громади, серед яких вирізнялася спільнота караїмів, які категорично заперечували ототожнення їх із представниками єврейської громади. На основі описових та наративних джерел зроблено спробу розкрити чисельний та професійний склад караїмської громади, представники якої переважно компактно мешкали на Караїмській вулиці міста, хоч траплялися й окремі винятки. Посілість караїмів для досліджуваного періоду становила близько понад два десятки домогосподарств, у яких, зокрема, й розташовувалися їхні власні підприємства з виготовлення продукції чи надання послуг. У власності караїмів у місті Луцьку перебувало близько 4,5–5 % усієї міської нерухомості. Аналогічний відсоток становили й караїми щодо мешканців усього міста. Луцькі караїми утримували винниці, воскобійню, шинкували алкогольними напоями, займалися ремеслами, активно торгували шовком, шкірами, кіньми, худобою, воском та сіллю, займалися фурманкою, відбували далекі подорожі, працювали перекладачами з турецької мови тощо. Громада караїмів характеризувалася чіткою організацією, на її чолі стояв обраний кантор (духовний керівник), а його заступником був школьник. Усі нагальні питання вирішували представники старшини. Упродовж останньої третини XVIII ст. караїмська громада міста Луцька демонструвала незначну негативну динаміку чисельності населення. Разом уся громада караїмів сплачувала в 1760–1780-х рр. близько 240 злотих чиншу щорічно, окремі плати віддавали винники за виготовлення алкогольних напоїв та їхню реалізацію. Рента караїмів включала, зокрема, і низку повинностей, які вони відбували на користь міста. Питання сплати ренти караїмів до міського та державного скарбів вирішувалося всередині громади і реалізовувалося через посередництво єврейського кагалу міста. Відомостей про сплату караїмами натуральної данини немає. Караїмська громада активно влилася у процес зрівняння із правами властивих міщан Волинського воєводства, що стало свідченням важливих трансформацій міського життя Речі Посполитої. Освітні потреби караїмів забезпечувалися в місцевій караїмській школі. Кенаса в Луцьку виконувала роль релігійного-просвітницького осередку, завдяки якому збереглися етнічні основи громади та їхня культура, традиції, ідентичність. Зазначено широкі контакти караїмських громад Волині з галицькими, литовськими та кримськими громадами. Вперше опубліковано перелік посілості караїмів з іменами власників домогосподарств 1766 р., що розширить можливості демографічних, генеалогічних чи ономастичних студій Волинського воєводства у XVIII ст.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
караїми, кенаса, люстрації, місто Луцьк, національні громади, рента
Близняк М. Б. (2018), “Городяни Волині ХVІІІ ст.: національний склад та конфесійні характеристики”, в Збірка матеріалів ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Урбаністичні студії: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Дніпро, 25 квітня 2018 р.), відп. за випуск В. В. Кривошеїн, Дніпро, с. 139–43.
Близняк М. (2022), «“Його королівської милості” місто Луцьк наприкінці 1780-х років», Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія “Історичні науки”, Вип. 33, c. 55–75. DOI: 10.25264/2409-6806-2022-33-55-75
Боряк О. О. (2018), “Україна, держава: караїми”, в Енциклопедія історії України: Україна-Українці, кн. 1, Київ, URL: http://www.history.org.ua/?termin=1.14 (дата звернення: 1 червня 2025 р.).
Каманин И. (1890), “Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.”, в Каманин И. (ред.), Архив Юго-Западной России, Ч. 5, Т. 2, Вып. 1.
Кизилов М. (2011), Крымская Иудея. Очерки истории евреев, хазар, караимов и крымчаков в Крыму с античных времен до наших дней, Издательство ДОЛЯ, Симферополь.
Компан О. С. (1963), Міста України в другій половині XVII ст., Видавництво Академії наук УРСР, Київ.
Собчук В. (2017), Історична Волинь. Північний захід України в регіональному та локальному вимірах минулого, Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, Кременець.
Тяглий М. І. (2007), “Караїми”, в Енциклопедія історії України: у 10 т., Т. 4: Ка-Ком, Наукова думка, Київ, с. 102–5.
Шабаровський В. В. (2013), Караїми на Волині (Штрихи до портрета загадкового народу), ПВД “Твердиня”, Луцьк.
Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD), zesp. 7 ASK, LVI, sygn. 20.
AGAD, zesp. 7 ASK. LVI, sygn. 169.
Baliński M., Lipiński T. (1845), Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana, Nakład i druk S. Orgelbranda, T. 2, Cz. 2, Warszawa.
Gąsiorowski S. (2020), Karaimi w Koronie i na Litwie w XV–XVIII wieku, Wydawnictwo Austeria, Kraków, Budapeszt, Syrakuzy.
Guldon Z., Wijaczka J. (1993), “Żydzi a chrześcijanie na Wołyniu w XVI–XVIII wieku”, Nasza Przeszłość. Szkice z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, T. 80, s. 225–48.
Czacki T. (1860), Rozprawa o Żydach i Karaitach, Kraków.
Kitowicz J. (2003), Opis obyczajów za panowania Augusta III; Opr. R. Pollak, T. I, Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wrocław.
Kizilov M. (2009), The Karaites of Galicia. An Ethnoreligious Minority among the Ashkenazim, the Turks, and the Slavs 1772–1945, Brill, Leiden and Boston.
Stecki T. J. (1876), Łuck starożytny i dzisiejszy, Kraków.
Witkowski R. (2007), Odezwa Karaimów łuckich w czasach reform Sejmu Wielkiego, Almanach karaimski, № 1, s. 53–8.
Zajączkowski A. (1934), “Karaimi na Wołyniu”, Rocznik Wołynski, T. III, s. 149–91.
REFERENCES
Battervik R. (2025), Svitlo i plomin. Rich Pospolyta, 1733–1795, z anhl. perekl. L. Pylaieva, “Lokalna istoriia”, Lviv. (In Ukrainian).
Blyzniak M. B. (2018), “Horodiany Volyni ХVIII st.: natsionalnyi sklad ta konfesiini kharakterystyky”, in Zbirka materialiv III Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii “Urbanistychni studii: suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku” (m. Dnipro, 25 kvitnia 2018 r.), Vidp. za vypusk V. V. Kryvoshein, Dnipro, pp. 139–43. (In Ukrainian).
Blyzniak M. (2022), “ ‘Ioho korolivskoi mylosti’ misto Lutsk naprykintsi 1780-kh rokiv”, in Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu “Ostrozka akademiia”. Seriia “Istorychni nauky”, Vol. 33, pp. 55–75. DOI: 10.25264/2409-6806-2022-33-55-75 (In Ukrainian).
Boriak O. O. (2018), “Ukraina, derzhava: karaimy”, in Entsyklopediia istorii Ukrainy: Ukraina-Ukraintsi, Kn. 1, Kyiv, available at: http://www.history.org.ua/?termin=1.14 (accessed 1 June 2025). (In Ukrainian).
Kamanin I. (1890), “Perepisi evrejskogo naseleniâ v Ûgo-Zapadnom krae v 1765–1791 gg.”, in Kamanin I. (ed.) Arhiv Yugo-Zapadnoj Rossii, Ch. 5, T. 2, Vyp. 1. (In Russian).
Kizilov M. (2011), Krymskaya Iudeya. Ocherki istorii evreyev, khazar, karaimov i krymchakov v Krymu s antichnykh vremen do nashikh dney, Izdatel’stvo DOLYa, Simferopol’. (In Russian).
Kompan O. S. (1963), Mista Ukrainy v druhii polovyni XVII st., Vydavnytstvo Akademii nauk URSR, Kyiv. (In Ukrainian).
Sobchuk V. (2017), Istorychna Volyn. Pivnichnyi zakhid Ukrainy v rehionalnomu ta lokalnomu vymirakh mynuloho, Kremenetsko-Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-arkhitekturnyi zapovidnyk, Kremenets. (In Ukrainian).
Tiahlyi M. I. (2007), “Karaimy”, in Entsyklopediia istorii Ukrainy: u 10 t., T. 4: Ka-Kom, Naukova dumka, Kyiv, pp. 102–5. (In Ukrainian).
Shabarovskyi V. V. (2013), Karaimy na Volyni (Shtrykhy do portreta zahadkovoho narodu), PVD “Tverdynia”, Lutsk. (In Ukrainian).
Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD), zesp. 7, ASK, LVI, sygn. 20.
AGAD, zesp. 7 ASK. LVI, sygn. 169.
Baliński M. and Lipiński T. (1845), Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana, nakład i druk S. Orgelbranda, T. 2, Cz. 2, Warszawa.
Gąsiorowski S. (2020), Karaimi w Koronie i na Litwie w XV–XVIII wieku, wydawnictwo Austeria, Kraków, Budapeszt, Syrakuzy.
Guldon Z. and Wijaczka J. (1993), “Żydzi a chrześcijanie na Wołyniu w XVI–XVIII wieku”, Nasza Przeszłość. Szkice z dziejów Kościoła i kultury katolickiej w Polsce, T. 80, pp. 225–48.
Czacki T. (1860), Rozprawa o Żydach i Karaitach, Kraków.
Kitowicz J. (2003), Opis obyczajów za panowania Augusta III; Opr. R. Pollak, zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wrocław, T. I.
Kizilov M. (2009), The Karaites of Galicia. An Ethnoreligious Minority among the Ashkenazim, the Turks, and the Slavs 1772–1945, Brill, Leiden and Boston.
Stecki T. J. (1876), Łuck starożytny i dzisiejszy, Kraków.
Witkowski R. (2007), “Odezwa Karaimów łuckich w czasach reform Sejmu Wielkiego”, Almanach karaimski, No. 1, pp. 53–8.
Zajączkowski A. (1934), “Karaimi na Wołyniu”, Rocznik Wołynski, T. III, pp. 149–91.