Герой, який уособлює прихід весни, стихію води та родючість у вірменському та іранському фольклорі

Анотація

У статті ми спробували поміркувати над образами одного зі спільних героїв вірменських й іранських народних казок і святкових обрядів – Коси – та його супутників – весняної квітки-нареченої і демона-велетня. Вони втілюють чергування пір року в природі: зими та весни, весняних сільськогосподарських робіт, родючості, водної стихії та дощу, що сприяють проростанню насіння, посадженого в ґрунт. Ці герої, які мають однакові функції в казках обох народів, є пережитками їхніх спільних божеств давнього періоду. Ці духи-божества збереглися в колективній пам’яті поколінь у гуманізованих образах, перетворюючись на звичайних героїв. У фольклорі народів країн із сухим континентальним кліматом не випадково водній стихії, ритуалам викликання дощу, весняним посадковим роботам, підвищенню родючості ґрунту та зв’язаним із ними ритуальним церемоніям надається особливе значення. Ці спільні герої, що зустрічаються у вірменських та іранських народних казках, пов’язані з поклонінням богині-матері родючості Анаіт. У вірменських та іранських народних казках, що сплітаються навколо героя на ім’я Коса, його образ переважно вигаданий у ролях бабія, який викрадає жінок, хитромудрого обманщика, хитрого злодія та багатого землевласника, який катує своїх слуг. У процесі аналізу образу героя ми також спиралися на відповідний матеріал із ритуалів весняних свят, що відзначаються навесні. У народних п’єсах, присвячених пробудженню весни та пов’язаним із ним ритуалам викликання дощу, демон-суперник Kоси постійно залицяється до його нареченої, намагаючись спокусити та викрасти її. Ми спостерігаємо вигадану історію цього змагання, що нагадує любовний трикутник зі змінним успіхом, у численних казках на тему повернення викраденої дружини. У народних п’єсах, що виконуються під час вірменських Барекендан, Трндез, Амбардзум, та іранських Кyсегарданi, Кyсебарнешин Арус Гол й інших свят, цей герой або його альтер-его (Аклатіз, Пас папук, Пір бабу) відіграють провідну роль. У вірменському та іранському фольклорі Kоса втілює смерть та відродження природи, пробудження весни, ритуали викликання дощу й образ плодючого чоловіка, який служить храму богині Анаіт.